У тіні видимого світу, де сучасна цивілізація тьмяніє під тягарем матеріалізму та деградації, сяє вічне світило — Чорне Сонце. Цей архаїчний символ, коріння якого сягає глибин індоєвропейської традиції, є ключем до потаємного знання, що передається крізь століття обраними. Від сонячних коліс давніх германських племен, таких як алеманнські Zierscheiben V–VII століть, які уособлювали космічну силу та перемогу духу над хаосом, до езотеричних глибин гіперборейської спадщини — Чорне Сонце завжди було знаком елітарного шляху, символом внутрішньої алхімії, де темрява народжує нове світло. 

У XX столітті, в епоху великого пробудження, цей символ відродився в серці Європи, у замку Вевельсбург, де еліта Третього Рейху, натхненна ідеями аріософів, визнала в ньому джерело арійської енергії — невидиме сонце, що освітлює шлях до трансценденції та відновлення сакрального порядку.  Починаючи з 2014 року, права ідея в Україні лише набирала обертів, популяризувалася серед мас. Разом з цим у маси прийшла ідентифікація — «свій»/«чужий». Окрім умовного однострою, як у «Патріота України», їй слугували різні символи, і в тому числі Чорне Сонце. Безумовно, з популяризацією ідеології приходило й глибше розуміння символіки, що стоїть за нею: так чи інакше до початку повномасштабної війни вона була скоріше елітарною (якою і залишилася, хоча багато хто цього не розуміє).  Зараз важко пройти вулицею і не побачити цей віковий символ десь: від стікера на машині, футболки перехожого до патча на сумці військовослужбовця, традиціоналіста чи субкультурного школяра. Для використання тих чи інших символів людиною, що поважає себе, необхідне хоча б мінімальне розуміння, якого, на жаль, у більшості немає, — їхньої історії та значення. 

Замок Вевельсбург

Вікіпедійне твердження, що символ який складається з дванадцяти рун Sieg, придумав у 30-х роках Г. Гіммлер, є хибним: у Вевельсбурзі цей знак отримав лише своє оновлене втілення. Це твердження дещо знецінює вікову значущість Чорного Сонця в індоєвропейській традиції, перетворюючи його на новороб нацистів.  Однак коріння цього сонячного колеса сягає значно глибше XX століття. Дизайн мозаїки у Вевельсбурзі, найімовірніше, був натхненний давніми Zierscheiben — декоративними дисками епохи Великого переселення народів (переважно меровінгського та алеманнського періодів VI–VII століть).  Ці артефакти зазвичай виготовлялися з бронзи (іноді з інших матеріалів або листового металу). Вони часто прикрашалися складними вибитими, литим або гравірованими візерунками: геометричними мотивами, сонячними символами, хрестами, фольфотами, зображеннями тварин або людських фігур. Зазвичай на них є петлі, отвори чи кільця для підвішування. 

Згідно з культурологічними та археологічними дослідженнями, Zierscheiben слугували декоративними підвісками, елементами пояса або частинами поясного набору. Вони часто зустрічаються в похованнях і могли виконувати як орнаментальну, так і апотропеїчну (захисну, оберегову) функцію.  Ранні екземпляри відомі з пізнього бронзового віку та культури Хальштатт у Центральній Європі. Характерні форми розвинулися в германських племен — алеманнів, франків та інших — у меровінгський період (V–VIII ст. н.е.). Вони також зустрічаються в ширшому контексті залізного віку, включаючи вилланівську (ранньоетрусько-італійську) культуру в Італії.  Окрім індоєвропейської традиції, яку ми розглянемо пізніше, чорне сонце як образ зустрічається й в інших культурах.  У мезоамериканській міфології Чорне Сонце безпосередньо пов’язане з подорожжю Кетцалькоатля (Пернатого Змія). Це ключовий міф у Мезоамериці про переродження світу (створення нашого, п’ятого Сонця) та циклічність часу. 

Рух Кетцалькоатля заради кісток предків через темряву Міктлана (підземного світу) дзеркально відображає чорне, хтонічне сонце: денне світило (Тонатіу) щовечора заходить на заході, «вмирає» і проходить через підземний світ, щоб відродитися на сході вранці. Кетцалькоатль як бог вітру та Венери (ранкової та вечірньої зірки) символізує цей цикл смерті-відродження. Його спуск у темряву — це буквально шлях чорного сонця: приховане світло, що приносить трансформацію та нове життя зі смерті. 

Єгипетська міфологія частково перегукується з мезоамериканською: бог Ра спускається в Дуат (єгипетський підземний світ) заради початку нового дня — відродження життя. На відміну від ацтекської міфології, де цикл може тривати кілька тисяч років, в єгипетській він щоденний: боротьба бога Ра зі змієм хаосу Апепом, який послаблює, а потім намагається вкрасти сонце, є щоденною. У разі перемоги Апепа над Ра світ зануриться в вічну ніч.  В індоєвропейській традиції ми розглянемо цей міф детальніше на прикладі двох культур: скандинавської та ведичної.  У скандинавській міфології потемніле або чорне сонце (як в єгипетській чи мезоамериканській) є провісником Рагнарьоку. Сонце темніє в період трирічної зими, що називається Фімбульвінтер. Протягом трьох років: сніг іде з усіх боків, немає сонця, яке могло б його розтопити; починаються нескінченні війни між людьми. 


Брати почнуть битися і вбивати один одного, родичі близьке споріднення порушать; тяжко в світі, великий блуд, вік сокири, вік меча, щити розколоті, вік бур, вік вовків — перш ніж світ зруйнується; не пощадить людина людину. 

Вельваспа, строфа 44

Світ занурюється в холод, голод і хаос. Слід згадати, як саме скандинави описували зміну дня і ночі: два вовки, Сколь і Хаті, щодня ганялися за Соль (богинею сонця на колісниці) і Мані, богом місяця. Саме в день Рагнарьоку, в кінці Фімбульвінтера, вони наздоганяють здобич і проковтують свою здобич. 

Сонце чорніє, земля тоне в морі, гарячі зірки падають з неба, пара і полум’я здіймаються до самого неба

Вельваспа, строфа 57

Саме цей рядок із Пророкування Вельви дає пряму асоціацію з чорним сонцем. Світ на час занурюється в абсолютну темряву, провіщаючи кінець старого порядку. 

Однак не слід забувати, що це не кінець світу, про що ми говорили в статті про Рагнарьок, а лише етап циклу, за яким слідує відродження.  Бачить вона: здіймається знову з моря земля, зеленіючи, як раніше; водоспади низвергаються, орел пролітає, рибу він ловить у горах.  Збираються аси на Ідаволль-поле, про пояс землі могутній бесідують, згадують про славні події і про руни давніх великого бога.  Знову там будуть чудові золоті тавлеї в траві лежати, ті, що в давні дні їм належали. 

Вельваспа, строфа 59-61

В індуїстській і буддистській традиціях, що цікаво, Чорне Сонце показують у безлічі різних мотивів.  У вайшнавізмі Чорне Сонце символізує самого Крішну як «Чорного». Поняття «чорний» вказує не на колір шкіри чи відсутність світла як такого, а демонструє його як джерело незмірної вищої мудрості, що знищує внутрішню темряву, незважаючи на свій темний вигляд. Тобто чорний колір — це непізнанна форма світла, що виходить за межі видимого. 

Слід також згадати про Калу, божество, що уособлює сонце. Як і будь-яке cонячне божество, воно контролює цикли: Кала, що править циклом Калачакри (Колеса Часу), вимірює дні, сезони, роки та Юги (епохи), приводячи їх до неминучого кінця. Пуранічна та тантрична традиція демонструє, що Кала має аспект Сур’ї (руйнування): в кінці циклу Калачакри його промені стають «вогнем часу», що спалює карму, тіло та ілюзії. Це необхідно, щоб старий порядок згорів, поступившись місцем новому.  Можна зробити висновок, що образ Чорного Сонця — це один із найдавніших і найстійкіших архетипів людства. Він уособлює приховане знання всередині, темний або навіть руйнівний аспект світила, яке проходить фазу «почорніння», смерті та хаосу, щоб забезпечити трансформацію та нове народження. У різних культурах цей мотив проявляється дивовижно подібно, незважаючи на географічну та часову віддаленість.  З часом символ зазнав зміни сенсів, і вже в європейській езотеричній традиції вони змістилися в бік, подібний до вайшнавізму: Чорне Сонце як джерело вищої потойбічної мудрості.  У класичній алхімії Чорне Сонце (Sol Niger) безпосередньо пов’язане з першою стадією Великого Діяння (Magnum Opus) — нігредо, що означає почорніння, гниття. Матерія (а також душа) має повністю розкластися у власній вологості або теплі: це стадія меланхолії, розпаду, зіткнення з власною тінню (власним Я).  Алхіміки описували цю стадію як Caput Corvi (Голова Ворона) — чорну, перехідну, безформну масу, з якої потім народжуються albedo і rubedo — білизна та червонота відповідно. 

Тіло має розчинитися в найтоншому серединному повітрі… давні філософи називали цю чорноту природи воронячою головою або Чорним Сонцем

Liber de Arte Chemica (приписується Марсіліо Фічіно, XV століття)

Уже далі, з розвитком езотеричної традиції та герметизму, Sol Niger набуло ширшого значення.  У герметизмі Чорне Сонце називається lumen naturae (світло природи) — прихований божественний вогонь всередині матерії та людини. Юнг же інтерпретував цей символ ще глибше, вже в сфері психології.  Карл Юнг бачив у Sol Niger архетип, як у класичній алхімії, зіткнення з тінню в процесі індивідуації особистості: Чорне Сонце освітлює шлях до Самості, тобто цілісності особистості. 

Індивідуація — це процес, у ході якого людина стає психологічно «індивідуумом», тобто окремою, неподільною цілісністю

Карл Густав Юнг

Заглиблюючись у тему, не можна не згадати Олену Петрівну Блаватську, адже саме завдяки їй Чорне Сонце стало тим символом, який ми знаємо.  У «Таємній Доктрині» 1888 року Блаватська описує Центральне Духовне Сонце: джерело Ізначального Світла, яке розсіює Хаос і темряву; невидимий, загадковий центр тяжіння нашої Сонячної системи та всієї галактики. Як і в індуїстській міфології, для Блаватської воно є джерелом чистого, духовного світла, що приховане від звичайних. Через це надалі окультисти та езотерики почали називати це Сонце Чорним — не тому, що воно буквально «чорне», а через його прихованість і непізнанність для матеріального зору.  Олена Петрівна, особливо в другому томі «Таємної Доктрини», дуже детально розвиває ідею, що витоки вищого знання та арійської раси сягають далеко на Північ, у полярні та гіперборейські регіони. Для неї це не лише географічна локалізація (вона прямо посилалася на міфи про Аполлона-Гіперборейця, який щороку повертався на свою Північну батьківщину), а ще й езотеричний принцип: Північ є джерелом чистого духовного світла та первозданної мудрості. Наприкінці XIX — на початку XX століття в Австро-Угорщині виникла теорія, що отримала назву Аріософія, яка синтезувала теософію Блаватської з германським націоналізмом і язичництвом. Ключовими популяризаторами теорії були Ґвідо фон Ліст і Йорг Ланц фон Лібенфельс.  Йорг фон Лібенфельс, який у минулому був цистерціанським ченцем, таким чином трактував праці Блаватської: арії — нащадки божественних гіперборейців, а інші раси є нижчими. Також він видавав журнал «Остара», який читав молодий Гітлер.  Ліст, учень фон Лібенфельса, узяв у Блаватської ідею кореневої арійської раси та Гіпербореї, але зробив акцент саме на германо-арійській перевазі: він стверджував, що давні германці прийшли з Півночної прабатьківщини, володіли рунічною магією та жрецькою кастою, яку потрібно відродити.  Аріософія перетворила абстрактну теософську теорію рас на політичну програму відродження Арійської імперії через очищення крові та повернення до північної прабатьківщини.  Аріософські ідеї поширилися через Товариство Туле, а надалі й через Гіммлера та СС. Кульмінація історії цього символу наблизилася в момент становлення Генріха Гіммлера рейхсфюрером. Він з юності захоплювався германською традицією, історією, рунами та астрологією. Він щиро вірив, що СС — це відродження жрецької касти та ордену Тевтонських лицарів одночасно. Він зібрав величезну бібліотеку з окультизму (понад 60 000 томів), цікавився тибетським буддизмом, йогою та таємними знаннями Півночі: його ідеї стали офіційною частиною ідеології організації.  У 1934 році Гіммлер купив і повністю перебудував ренесансний замок Вевельсбург за рахунок СС. Він мав стати духовним і ритуальним центром Ордену і Mittelpunkt der Welt (Центром світу) для нової арійської релігії. 

Найвідоміший елемент — мозаїка Сонячного колеса в залі обергруппенфюрерів. На підлозі з білого мармуру викладено чорно-зелений диск із 12 блискавкоподібними рунами Зіг. Це і є той самий візуальний прототип «Чорного Сонця», хоча так цей знак тоді не називали. Гіммлер особисто затверджував дизайн мозаїки, який символізував Центральне сонце арійської сили (відлуння ідей Блаватської), вічний цикл відродження та 12 вищих керівників СС як лицарів «Круглого столу». 

Незважаючи на поразку Третього Рейху, НС-езотерика отримала ковток свіжого повітря. 

Вільгельм Ландіґ, колишній член СС, у 1970-х увів термін «Schwarze Sonne» (Чорне Сонце) у тому вигляді й сенсі, який ми знаємо. У його романах воно стало таємним джерелом арійської енергії, пов’язаним із прабатьківщиною давніх Аріїв і секретними полярними базами. 

Мігель Серрано — найвпливовіший теоретик «езотеричного гітлеризму». Він поєднав Блаватську, аріософію та Гітлера в єдину систему: Гіперборея — батьківщина божественних аріїв, Чорне Сонце — прихований центр сили, а Гітлер — останній аватар. 

У сучасному світі 12-променеве Чорне Сонце офіційно визнається символом ненависті більшістю лівих організацій, які займаються моніторингом «екстремізму та ультраправої загрози». У тому ж ЄвроСовку його використання може кваліфікуватися як «пропаганда неонацизму». 

В Україні цей символ використовувався багатьма правими активістами під час зіткнень на Майдані. Важливо додати, що поряд із Коловратом Чорне Сонце використовувалося «Патріотом України» для організаційних шевронів, а набуло популярності разом із заснуванням полку АЗОВ (засновниками якого були вихідці з вищезгаданої організації). 

На емблемі, автором якої є сам Андрій Євгенович Білецький, окрім Чорного Сонця також можна побачити Ідею Нації. Цікаво, що на відміну від класичної традиції зображення Чорного Сонця в цьому випадку воно біле: задумка це чи практичний підхід через кольори інших символів — невідомо, але, швидше за все, друге. 

Також символ дав назву однойменному фронтовому журналу, який полк видавав з жовтня 2014 по вересень 2015 року. Усього було видано 19 випусків.  Надалі, після інтеграції в НГУ, офіційний логотип змінився на звичну Ідею Нації, щоб уникнути скандалів на міжнародній арені (можна згадати, як у Конгресі США його намагалися визнати терористичною організацією). Незважаючи на це, старі шеврони cтали справжнім символом епохи.

Висновок

Чорне Сонце — це один із найдавніших архетипів індоєвропейської та загальнолюдської традиції, який протягом тисячоліть ніс у собі глибинний сенс: світло, народжене з темряви, силу, набуту через подолання, і відродження, яке можливе лише після справжньої смерті старого.  Від нічного подорожі Ра через Дуат і Кетцалькоатля в Міктлані, від Фімбульвінтера перед Рагнарьоком до алхімічного Sol niger і Кала-Сур’ї — всюди Чорне Сонце вчить одному: справжнє Світло не буває поверхневим. Воно народжується в глибині, в боротьбі, в розпаді старого і в зіткненні з власною тінню. Саме тому воно завжди було «не для всіх» — його розуміли жерці, воїни та посвячені.  У XX столітті цей давній символ отримав нове втілення у Вевельсбурзі. Але навіть там він не був «придуманий» — Гіммлер лише вдихнув у нього нове життя, спираючись на архаїчні корені.  На жаль, сьогодні дуже багато хто носить його як модний патч чи красиве татуювання, не розуміючи, що за ним стоїть. А стоїть за ним тисячолітня традиція аристократії духу. Це символ тих, хто готовий пройти через темряву, через Nigredo своєї епохи, щоб вийти оновленим і сильним.  Для нас, традиціоналістів, Чорне Сонце — це нагадування про те, що ми призначені для важких часів. Саме в такі епохи і народжуються справжні чоловіки та жінки — ті, хто здатен нести приховане Світло крізь хаос.  Нехай кожен, хто обирає цей символ, робить це усвідомлено. Не як слідування трендам чи порожню картинку, а як клятву самому собі: пройти через темряву, не зламатися і винести з неї нове Сонце.  Чорне Сонце світить тим, хто гідний його світла.

Автор статті: Александр «Krupp» Редактор «Іоанн» SonnenradCvlt